Минуло понад 3 роки з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року, конфлікту, який на сьогодні мобілізував понад 1 мільйон українців на військову службу. Втрати для цих солдатів – фізичні, психологічні та емоційні – величезні.
Через постійний вплив насильства, травм та смерті ризик посттравматичного стресового розладу (ПТСР) та інших психічних розладів є тривожно високим. За відсутності належних систем підтримки багато хто звертається до заборонених та потенційно шкідливих речовин – часто єдиного доступного їм механізму подолання труднощів.
Глобальна ініціатива проти транснаціональної організованої злочинності повідомила про сплеск вживання незаконних наркотиків серед українських солдатів з початку війни, особливо канабісу та синтетичних речовин, таких як катинони.
Ринок синтетичних наркотиків, який згідно з Глобальним індексом організованої злочинності 2023 року описується як найшвидше зростаючий серед усіх ринків наркотиків в Україні, викликає особливе занепокоєння. Синтетичні речовини, так звані «солі для ванн», дешеві, їх легко виробляти та пов’язані з серйозними наслідками для здоров’я, включаючи екстремальні зміни поведінки, гіпертермію, зупинку серця, депресію та самогубство.
Якщо не вирішувати проблему шкідливого вживання наркотиків та його основних причин, вони, ймовірно, загострюватимуться та призведуть до подальших трагічних наслідків, включаючи гендерно зумовлене насильство, розпад сім’ї та міжпоколіннєву травму.
Наслідки війни є далекосяжними та вимагають системи охорони здоров’я, готової реагувати на фізичні та психологічні наслідки тривалого конфлікту.
Особисті свідчення показують, як ця криза впливає на сім’ї та громади
Дружина солдата, який зараз проходить службу, розповіла, як під час своєї останньої відпустки додому її чоловік ізолювався та постійно пив – поведінка, яку повторювали інші в її оточенні, деякі вдалися до наркотиків та азартних ігор.
Інша дружина демобілізованого ветерана розповіла, як залежність, емоційна дистанція та гнів зробили реінтеграцію в сімейне життя майже неможливою. Ці розповіді відображають зростаючу надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров’я, коли сім’ї залишаються без професійної підтримки.
Визнаючи потребу в більшій кількості інструментів, які допоможуть людям впоратися зі стресом і травмами, спричиненими війною, у грудні 2023 року Верховна Рада України схвалила використання канабісу в медичних цілях і створила робочу групу для оцінки ефективності психоделічної терапії, такої як 3,4-метилендіоксиметамфетамін, при посттравматичному стресовому розладі (ПТСР). Медичний канабіс був згодом легалізований у серпні 2024 року і може бути призначений для лікування ПТСР – за рішенням медичної консультативної комісії.
Хоча важливо залишатися відкритим до нових методів лікування, вирішення структурних проблем в системі охорони здоров’я України має вирішальне значення. Україні терміново потрібне суттєве збільшення перевантаженого медичного персоналу та інфраструктури, включаючи громадські служби, які співпрацюють з місцевими суб’єктами, такими як ветеранські організації, для догляду за солдатами та ветеранами, зі стійкими міжнародними інвестиціями, що виходять за рамки військової оборонної допомоги.
Поточний акцент на зброї та стратегії ризикує нехтувати їхнім благополуччям
Систематичне обстеження на ПТСР має бути запроваджене у військових та під час переходу особового складу до цивільного життя, поряд з інтегрованими схемами лікування психічного здоров’я та вживання психоактивних речовин, адаптованими до складних потреб цього населення.
Політика нульової толерантності у військах щодо вживання незаконних наркотиків, яка може призвести до покарання, втрати доходу або відмови у посмертній компенсації, перешкоджає розкриттю та лікуванню. Дестигматизація психічних захворювань є надзвичайно важливою, особливо враховуючи, що багато солдатів уникають звернення за допомогою.
«Залежність — це не слабкість», — сказав один психолог, який працює з ветеранами з 2018 року. «Вона вимагає розуміння, співчуття та комплексної професійної відповіді».
Без реабілітації, що враховує травму, ці люди, ймовірно, зіткнуться з тривалими труднощами, пов’язаними з реінтеграцією, сімейним життям та працевлаштуванням.
Турбота про психічне, психологічне та фізичне здоров’я солдатів — це не лише клінічний обов’язок, але й моральний та політичний, а також необхідний крок до довгострокової соціальної стабільності. Їхнє благополуччя має бути центральним у будь-якій реакції на конфлікт.
Оскільки Україна продовжує нести тягар війни, міжнародні донори та установи повинні розширити свої стратегії допомоги за межі оборони, щоб надати пріоритет психічному здоров’ю та реабілітації, включаючи розвиток центрів реабілітації травм. Нездатність вирішити ці проблеми ризикує штовхнути Україну до серйозної довгострокової кризи громадського здоров’я. Задоволення цих потреб зараз має вирішальне значення для закладання основи для здоровішої та стійкішої післявоєнної України.
